Зiрки
Зiрка

«…Наша місія — сприяння реформуванню України у відповідності до європейських стандартів, впровадження демократичних цінностей та розвитку громадянського суспільства в Україні…»

Зі Статуту
СМГО «Центр європейських ініціатив»

24.05.11 15:59

Під маскою стереотипів – одна історія із мільйону

 

Проблема ксенофобії, проявів дискримінації та нетерпимості по відношенню до представників національних менш в Україні залишається болючою. Здобувши незалежність, Україна проголосила одним із свої х пріоритетів державний захист усіх громадян на засадах рівноправ’я, що підтверджується низкою статей Конституції України, законом України «Про національні меншини», а 1 січня 1998 року Україна ратифікувала Рамкову конвенцію захисту національних меншин, що вступила в силу 1 травня 1998 року.

На державному рівні, відповідно до національних та міжнародних законодавчих актів, права та свободи національних меншин повинні визнаватись та захищатись. Але нажаль, те що маємо на папері не в змозі змінити ставлення населення країни до представників різних національних меншин. А деякі національні меншини дуже важко інтегрувати в українське суспільство через їх природу, традиції, культуру, релігію.

Проблема ромів залишається актуальною несьогоднішній день в усіх регіонах України. Роми живуть в Україні вже 500 років, відповідно до перепису населення 2001 року їх офіційно зареєстровано 48 тис. Але за останні роки чисельність ромів збільшилася за рахунок примусового повернення «нелегальних» іммігрантів із Західної Європи, що викликало незадоволення з боку місцевого населення. Особливо це стосується Закарпаття.

Роми відрізняють від інших народів перед усім ізольованістю своїх громад від інших місцевих груп. У м. Суми вони живуть на окраїні міста, таким чином не інтегруючись з рештою населення. Незважаючи на те, що роми живуть у Сумах осідло тривалий час, населення все одно ставиться до них з підозрою. Склався негативний стереотип стосовно ромів у свідомості решти населення. Як наслідок, широко практикується дискримінація ромів при прийомі на роботу, в навчанні, медичному обслуговуванні , судових процесах. Для більшості населення міста цигани асоціюються з торгашами на базарі, гадалками та жебраками.

З іншого боку серед ромів є люди, які зробили чимало для громади та для України.

Яскравим прикладом є родина Демиденків. Батько, Юрій Демиденко, є президентом сумського відділення федерації тхеквандо ВТФ, займається тренерською діяльністю. Окрім того, він також займається активно громадською діяльністю, балотувався у депутати Сумської міської ради. Працюючи тренером та будучи Президентом асоціації тхеквандо, він допомагає молоді досягти успіху у світі спорту.

Його доньки Рада та Рубіна Демиденки мають великі заслуги у світі спорту. Дівчата почали займатися спочатку у цирковій студії, а потім вирішили податися у світ спорту. Спочатку було карате-до. За два місяці Рада Деміденко стала чемпіонкою області з карате-до, а її сестра Рубіна через 6 місяців повторила успіх старшої сестри.

Беручи до уваги, що карате не є олімпійським видом спорту, дівчати вирішують займатись тхеквандо. На сьогодні Рада є чотириразовою чемпіонкою України, п’ятиразова володарка Кубку України , має п’яте місце на чемпіонаті Європи 2004 року. Рубіна Демиденко – п’ятикратна чемпіонка України, 2 дан, чорний пояс. 6 років поспіль з 2000 по 2006 роки дівчати виступали в олімпійській збірній України з тхеквандо. У свої 26 та 23 роки, Рада та Рубіна майстри спорту, тренери-існтруктори з тхеквандо.

Під час інтерв’ю я задала запитання, чи має значення для дітей, які приходять записуватись до дівчат на заняття, якої вони національності, батько відповів, що зараз вже не має, бо перш за все батьків цікавить професіоналізм.

Та чи завжди так було… Коли дівчата почали приймати участь у змаганнях до них ставилися із зневагою та несерйозно, як сказав їх батько «о, дивіться циганки приїхали». Їм ніхто не допомагав, хоча їх батько звертався за допомогою неодноразово, коли дівчатам потрібно було їхати на ще одні збори, змагання представляти область, а потім і Україну. Щоб мати змогу виставляти Раду та Рубіну на змаганнях, він був змушений продати машину. Дівчата отримували допомогу тільки тоді, коли вони були у складі національної олімпійської зборної. Батько завжди має при собі багато копій грамот, посвідчень, всі необхідні документи, що підтверджують досягнення дівчат.

Такі досягнення для циганських дівчат не звичайні. По-перше займатися бойовими мистецтвами для дівчат в ромській культурі є соромом. Як пояснив друг сім’ї, що був присутній під час інтерв’ю: «Для циганських дівчат заборонено відкривати ноги, тільки довгі юбки, тому батькам не приходить на думку віддавати своїх дочок займатися такими видами спорту. А тут наважалися на це, не побоялися. З них сміялися на початку 100 % …».

Дівчата хочуть відкрити свою спортивну школу для дітей ромів та українців. Вони зверталися до директора школи № 5, щоб він надав можливість займатися із дітьми у спортивному залі школи. У цій школі спортсменки навчались колись і вона знаходиться у тому районі міста, де живуть дівчата і більшість ромів. Але їм було відмовлено. Зі слів батька дівчат, Юрія Демиденко, директора навчального закладу турбує те, що коли Рада і Рубіна почнуть тренувати дітей в їх школі постійно будуть «вештатися цигани» і це може призвести до безладу. Тож, дівчата зараз тренують на іншому кінці міста і учнів у них багато.

Зараз завдяки своїм заслугам вони поважні серед спортсменів та тренерів не тільки в Україні але й за кордоном. Хоча досі потрібно показувати всі нагороди та доказувати і чекати, що хтось все ж таки зверне увагу на талановитих дівчат.