Зiрки
Зiрка

«…Наша місія — сприяння реформуванню України у відповідності до європейських стандартів, впровадження демократичних цінностей та розвитку громадянського суспільства в Україні…»

Зі Статуту
СМГО «Центр європейських ініціатив»

27.10.15 14:09

Відпочивали, навчались, дружили – завершення проекту «Чужих дітей не буває-2015»

 

З 2 по 22 вересня в ДЗСТ «Ровесник» проходила додаткова табірна зміна для дітей з сімей військовослужбовці та дітей з зони бойових дій за проектом «Чужих дітей не буває».

За мить пролетіли 21 день табірної зміни для дітей військовослужбовців та дітей з зони бойових дій в ДЗСТ «Ровесник», яких зібрав разом проект «Центру європейських ініціатив» та ще чотирьох партнерських організацій м. Суми. Цьогорічний проект продовжує традицію піклування про дітей, яких війна зачепила своїм жорстким крилом – саме тому ми не змінили назву проекту, адже, як і того року, вважаємо що ЧУЖИХ ДІТЕЙ НЕ БУВАЄ.

В цьому році за підтримки управління молоді та спорту Сумської обласної державної адміністрації за кошти обласного бюджету з’явилась нагода оздоровити 115 дітей з сімей, в яких тато або мама брали або зараз знаходяться в зоні АТО як військовослужбовці, дітей з числа ВПО та 25 дітей які проживають в зоні бойових дій.

Надзвичайно теплий вересень і гостинний колектив ДЗСТ «Ровесник» створили атмосферу душевного тепла та комфорту, а команда «Центру європейських ініціатив» та наші волонтери зробили відпочинок не лише приємним, але й пізнавальним.

Під час проекту «бойове хрещення» отримали волонтерки-першокурсниці Сумського медичного коледжу, які провели для найменших вихованців табору майстер клас с виготовлення цукеркових квітів. Перший досвід спілкування з малечею, перший досвід самостійно проведеного майстер-класу, перший досвід в якості наставника – важкий але такий приємний досвід перемоги! Після завершення майстер-класу дівчатка поділились враженнями.

Балим Юлія: «Мені було дуже страшно, я людина спокійна і не люблю великі компанії, а дітей взагалі боюсь. Сама не знаю, як погодилась.. Але у мене в групі були такі милі дівчатка, вони так до мене ставились, заглядали в очі і в тих очах була така довіра! Мені дуже сподобалось з ними робити квіти».

Знайдушко Катя: «У мене в групі були самі хлопці, і я подумала «Ну все! Зараз почнеться….». Але я була вражена, з яким ентузіазмом вони заходились робити квіти, як їм хотілось все зробити якнайкраще, ніхто не відмовлявся, не бешкетував. А коли я спитала, що вони зроблять зі своїми «букетами», то більшість відповіли, що не всі цукерки з’їдять, а залишать мамам. Один хлопчик навіть сказав, що повезе старшій сестрі додому. Мене це дуже розчулило!»

Мальченко Крістіна: «В моїй групі була дівчинка, така мовчазна на вигляд, але вона зробила величезний букет, мабудь найбільший з усіх учасників. І вже під кінець майстер-класу до неї мама приїхала, підійшла до нас. І я у неї питаю: «Мамі букет подаруєш?», бо більшість дітей казали що це буде подарунок для мами, а вона каже: «Ні. Татові передам. У нього скоро день народження. Ма, ти ж не образишся?» Я була вражена, як семирічна дитина може бути такою дорослою…»

Наступного дня, 18 вересня, вже інша волонтерська команда Центру європейських ініціатив (Марина Тонкошкур, Катерина Самойленко, Євгенія Ігнатенко, Катерина Демчук, Соня Вистпоропська) працювала з найстаршими учасниками табору. На них чекала стимуляційна гра «Подорож на планету Земля». Міграція як тема гри була обрана не випадково, адже військові дії примусили дуже багатьох людей покинути свої домівки і облаштовуватись на нових місцях. А попереднє спілкування з молоддю виявило, що вони мають досить смутне уявлення про те, з якими проблемами стикаються їх батьки, з багатьох проблем мають викривлену картину реальності, частина дітей (особливо з малих міст і сел) ніколи не виїзджали за межі області. Спеціально для цієї групи була розроблена стимуляційна гра, під час якої всі учасники мали на меті приїхати на планету Земля з чотирьох інших планет і зробити все можливе, аби залишитись тут: оформити візу, знайти житло, отримати роботу. Кожен учасник гри напередодні ввечері отримав картку з описом свого персонажу: стать, вік, професія, короткий опис життя та мета подорожі на Землю – і мав час до ранку вжитись в роль. А вже зранку на них чекали волонтери ЦЕІ та випробування. І першим з випробувань стала вправа на цінності – з 36 речей та цінностей кожна з чотирьох груп мала залишити тільки 10. В результаті голосування мешканці Айура відмовились від картки «Чисте навколишнє середовище» і весь день провели, дихаючи через маски; а мешканці Хілшира відмовились від солодощів і на обід лише споглядали, як інші ласують печенням до чаю (своє обіднє печення вони отримали після закінчення гри і цього дня воно видавалось їм набагато смачнішим). Після «приземлення» на всіх учасників чекало проходження паспортного контролю. Можна тільки уявити, яких зусиль довелося докласти волонтерам, які виконували ролі міграційних офіцерів, аби зберегти суворий вигляд і створити під час цієї вправи атмосферу справжнього кордону! Для багатьох учасників саме ця вправа виявилась найскладнішою, адже мало хто з них до цього замислювався над тим, яке значення в нашому житті мають документи та правильно складені формуляри. Не менш напруженими виявились і наступні випробування: співбесіда з роботодавцем, конкурс на отримання фінансування для своєї творчої ідеї, пошук і отримання житла. Завдяки дійсно зірковому виконанню ролей і відповідальному підходу волонтерів до всіх вправ учасники весь час відчували себе справжніми мігрантами, їх спонукали до постійного пошуку нових ресурсів в собі, розкриттю свого потенціалу та переосмисленню певних, простих, на перший погляд, речей. Фіналом гри стала побудова спільного міста їхньої мрії - РовесникCity, в якому всі будови і архітектурні рішення приймалися виключно демократичним шляхом, а у побудові взяв участь кожен містянин незалежно від талантів та вмінь.

З відгуків про гру (за результатами анкетування):

Що було найскладнішим? «Отримання візи… Прием на работу… Коли треба було розказати про себе щось гарне, щоб мене вибрали… Коли мене як біженця посадили окремо і нічого не пояснювали… Заповнювати анкету, там стільки питань!.. Коли мене, кінозірку, примусили замітати сміття».

Як Ви думаєте, в чому був сенс цієї гри? «Мы должны были понять, что всего нужно добиваться самим, само-собой ничего не решается… Шоби ми стали сильними… Показати, яка важка доросла жисть… Что б мы поняли, какие бывают люди и злые и хорошие. А еще чтобы родителей ценили… Что мы все одинаковые на самом деле… Чтобы мы почувствовали себя на другом месте».

Проект закінчився, учасники роз’їхались по домівках. Хтось поїхав додому чекати з АТО татусів; хтось повернувся в міста і села, біля яких ще досі ідуть бої; дехто повернувся до нового дому, який його сім’я знайшла на Сумщині , але в день від’їзду не можна було відрізнити цих дітей - вони обіймались, плакали, обмінювались ВКшними контактами і, як і торік, обіцяли одне одному, що ще зустрінуться. І команда Центру європейських ініціатив щиро вірить, що так і буде.